Наукові школи

Наукова школа доктора економічних наук, професора кафедри менеджменту та економічної безпеки Черевка Олександра Володимировича здійснює дослідження в галузі регіоналістики, що ґрунтуються й на його практичному досвіді роботи у сфері місцевого управління, самоврядування та діяльності на посаді голови Черкаської обласної державної адміністрації. Під його керівництвом захистились 3 кандидати економічних наук.

Наукова школа доктора фізико-математичних наук, професора, Соловйова В. М. сформована наприкінці 90-х рр. ХХ ст. Відома фундаментальними міждисциплінарними дослідженнями з теорії складних систем. Представники школи започаткували та щорічно проводять дві Міжнародні науково-практичні конференції: «Моделювання та інформаційні технології в економіці» і «Моніторинг, моделювання та менеджмент емерджентної економіки — М3Е2», щомісячно відбуваються засідання міжміського постійно діючого науково-практичного семінару «Моделювання складних систем».

Захищені кандидатські дисертації з фізико-математичних, економічних і педагогічних наук.

На основі еконофізичного та синергетичного підходу створюють сучасні методи і моделі дослідження структури й динаміки складних систем різної природи: біомедичних, технічних, соціально-економічних, когнітивних тощо. Результати досліджень спрямовані на створення надійних, контрольованих, стійких систем, запровадження спектру адаптивних індикаторів-передвісників кризових явищ, що дозволяє забезпечити ефективність роботи складних систем і запобігти значним матеріальним втратам. 

Наукова школа доктора економічних наук, професора, академiка Академiї економiчних наук України, професора Кукурудзи І. І. сформувалася на початку 90-х рр. ХХ ст. Досліджує соціально-економічні наслідки ринкової трансформації економіки України та соціально-економічні наслідки участі постсоціалістичних країн у процесах європейської інтеграції.

За результатами досліджень опубліковано 150 наукових праць. Узагальнення й висновки діяльності стали основою аналітичних записок, надісланих Кабінету Міністрів і Верховній Раді України.

Наукова школа філософії гуманізму і демократії доктора філософських наук, професора, академіка Української академії політичних наук, заслуженого працівника освіти України Іщенка М. П. сформована в другій половині 80-х рр. ХХ ст. на основі методології еволюціонізму, коеволюції і людиноцентризму та загальноцивілізаційної мегапарадигми, а також на принципах системності, плюралістичності, світоглядно-антропоцентричної детермінації і нелінійного, поліцентричного мислення. Це й стало початком його наукової школи, яка відома дослідженнями у сферах філософії гуманізму, філософії науки, філософії політики, соціальної філософії, культурології, ліберально-демократичних ідей, ідеалів і цінностей та ін.

Наукова школа філософії гуманізму і демократії професора М. П. Іщенка еволюціонувала з кінця 80-х рр. ХХ ст. і функціонує останні двадцять п’ять років на основі трьох, розроблених і впроваджуваних ним в життя основоположних наукових концепцій: 1) концепція соціально-гуманістичних, ліберально-демократичних цінностей, ідей, ідеалів та пріоритетів розвитку світової цивілізації; 2) концепція соціального становлення суверенної, гармонійної особистості та вікової групи молоді; 3) концепція ювентології, її змісту, теорії і методології. В центрі всіх трьох концепцій стоїть людина, її потреби, забезпечення державою для неї миру, свободи, справедливості, зростання матеріального і духовного добробуту.

Починаючи з кінця 70-х рр. ХХ ст., М. Іщенко аргументував прогресивну наукову концепцію сучасного гуманізму і демократії, в центрі якої є суверенна людська особистість. Фундаментальною основою гуманізму визнається людиноцентризм і його демократичний характер. В основі гуманізму є вселюдська рівність (всі народжені рівними). Ця його концепція включила в себе гуманістичні, ліберально-демократичні цінності та ідеї миролюбності і людинолюбства, політики нейтралітету в світовій цивілізації, відмови від насильницьких методів боротьби, запобігання війнам, визнання демократії, прав особи, свободи, рівності, справедливості, гідності кожної людини найвищими цінностями всього людства.

Першу свою апробацію, визнання та впровадження в життя філософія гуманізму і демократії М. Іщенка, зокрема такі його ідеї, як боротьба з антиподами гуманного способу життя, боротьба зі свавіллям, корупцією комуністичних партійних чиновників-бюрократів, вимога відміни 6 ст. Конституції СРСР (керівна роль КПРС) та ін., одержали вже в період 1986–1991 рр. У ті часи затребуваними виявились ідеї і концепції кардинальної гуманізації і демократизації радянського суспільства, які розроблені М. П. Іщенком в монографіях «Соціалістичний спосіб життя і особистість» та «Соціальне становлення радянської молоді». Завдяки цьому він був запрошений працювати в 1986–1991 рр. в робочих групах Верховної Ради СРСР з питань помилування дисидентів та Ради Міністрів СРСР з питань соціально-економічних реформ. Саме реалізація ідей і принципів гуманізму і демократії забезпечила мирні шляхи вирішення гострих проблем «демонтажу» соціалізму і СРСР та досягнення суверенітету України.

Всі три наукові концепції філософії гуманізму і демократії М. П. Іщенка аргументовані результатами його наукових досліджень таких фундаментальних проблем філософії: 1) проблема буття, виникнення, розвитку Всесвіту, його основ і сутності та впливу на планету Земля; 2) проблема виникнення і розвитку життя та його сутності і форм; 3) проблема соціального становлення Людини, її сутності, смислу життя, місця і ролі у Всесвіті та світовій цивілізації; 4) проблема пізнання світу, свідомості, мислення і інтелекту; 5) проблема взаємодії Світу і Людини, становлення техногенної цивілізації та побудови гуманного, демократичного суспільства.

Названі вище три концепції склали сутність і зміст сформульованого М. Іщенком у монографії «Соціальне становлення радянської молоді» (1989) закону соціального становлення молоді. Об’єктивною основою обґрунтування цього закону стали результати дослідження ним взаємодії і взаємозалежності таких інших законів: закон поділу/зміни праці ↔ закон поділу/зміни власності ↔ закон поділу/зміни влади ↔ закон поділу/зміни соціальних, національно-етнічних, расових та інших груп. За наведеною ним дієвістю цих законів він сформулював взаємозалежність зміни держав, соціально-політичних ідей, теорій та зміни поколінь.

У цьому контексті аргументованим науковим відкриттям стала ідея «становлення особистості молодої людини», яка вперше була визначена М. Іщенком в працях 1985 р. Сутність ідеї полягає у вперше систематизованій і доведеній ним теорії соціального становлення особистості та молоді на основі Гераклітової тези «Все є становлення, це становлення є принцип». Істинність ідеї становлення особистості розроблена ним в 1987–1990 рр. в концепцію «соціального становлення молоді». М. П. Іщенко є одним із фундаторів цієї перспективної сфери науково-педагогічної діяльності.

М. П. Іщенко першим ввів у науковий обіг категорії «соціогенез» і «соціальне становлення особистості», вперше в соціально-філософській і педагогічній науках обґрунтував науково-методологічну основу теорії соціального становлення особистості. Ним розроблені філософські категорії «становлення», «становлення особистості молодої людини» (1985), «соціальне становлення молоді» (1987) та пріоритети і принципи науки ювентології.

Філософія гуманізму і демократії М. Іщенка в аспекті взаємодії трьох його авторських наукових концепцій, по-перше, концепція соціально-гуманістичних, ліберально-демократичних ідей, цінностей, по-друге, концепція соціального становлення особистості і молоді, по-третє, концепція ювентології, її змісту, теорії і методології були викладені і успішно захищені ним у Москві в докторській дисертації «Сутність, суперечності і тенденції соціального становлення молоді (соціально-філософський аспект юнології)» (1989), спец. 09.00.02 – філософські науки.

Він став одним із засновників в СРСР і в Україні нового напрямку фундаментальних наукових досліджень – ювентології. На основі визначених вище трьох концепцій М. П. Іщенка і за його участю були розроблені Закон СРСР «Про сприяння соціальному становленню молоді» (1991) і Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993, № 2998–ХІІ, який діє і в сучасній Україні.

У контексті запровадження в Україні демократичних принципів і механізмів публічного управління та адміністрування М. Іщенком доводиться нерозривна взаємозалежність принципів гуманізації/дегуманізації ↔ демократизації/тоталітаризації ↔ деетатизації/етатизації ↔ децентралізації/централізації ↔ деконцентрації/концентрації щодо їх дієвості в сферах праці, власності, влади, а відтак, і в соціальних групах. Якщо в цьому алгоритмі ігнорується чи випадає виконання хоч одного принципу, результат буде наближатись завжди до нуля.

Результати наукових досліджень доповідались ним на понад ста міжнародних, всесоюзних (СРСР), республіканських, регіональних та обласних наукових конференціях і семінарах протягом 1981–2016 рр.

Ідеї та концепції наукової школи філософії гуманізму і демократії професора М. П. Іщенка викладені в працях, де він є автором і співавтором. Це близько 260 наукових праць, загальним обсягом більше 550 друкованих аркушів, у тому числі 23 монографії, підручники і навчальні посібники. Під його керівництвом і за його сприяння захищені більше десяти дисертацій аспірантів та науковців кафедри.